Скорботна пам’ять України (віртуальна подорож в історію голодомору)

Кожного року в Україні прийнято вшановувати пам’ять загиблих від штучного голоду, організованого радянською владою в XX столітті.

Згадувати жертв голодомору на офіційному рівні вперше запропонував своїм указом другий президент України Леонід Кучма в листопаді 1998 року. Називалася жалобна дата Днем пам’яті жертв Голодомору. У 2000 році назву було змінено на День пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій. Указом третього президента Віктора Ющенка від 21 травня 2007 він став називатися День пам’яті жертв голодоморів.

На підставі президентських указів День пам’яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада. Таким чином, цього року пам’ять загиблих від штучного голоду Україна вшановуватиме 28 листопада.

У XX сторіччі українці пережили три голодомори: 1921–1923, 1932–1933 і голод 1946–1947 років. Утім, серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливо сумне місце займає Голодомор 1932–1933 років, який став найстрашнішим злочином Сталіна і його найближчих опричників. Постанова Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи по посиленню хлібозаготівель» від 18 листопада 1932 р. та Постанова Раднаркому УРСР «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 20 листопада 1932 р. поклали край будь-якій грі в дипломатію. За своїм цинізмом і жорстокістю їм важко знайти аналоги у світовій практиці. Це справжні документи геноциду, які не мають нічого спільного з економічною діяльністю. У них все поза економікою, всі заходи, спрямовані на викачку хліба з українського села, спираються на механізм терору, репресій, страху.

Ворогом номер один для Сталіна і його оточення був не тільки український селянин, чи український інтелігент, ворогом була Україна. Чому саме Україна? Тому що вона мала більше населення ніж усі інші, разом узяті неросійські республіки. Для України уроки Центральної Ради, уроки гетьманщини, спільної боротьби селян за свої права не минули безслідно. В Україні до 1933 р. були створені і існували національні державні організації, набула значного розвитку культура, поширилася сфера вживання української мови на пролетаріат та на органи державного управління. Для того щоб перетворити СРСР у сталінську імперію, потрібно було зламати Україну. Це Сталін здійснив шляхом організації голодомору. За різними даними у 1932–1933 роках від голоду загинуло від 4,5 до 10 мільйонів людей.

Сьогодні ми уже знаємо: Голодомор був наперед спланований, штучно створений. Це був геноцид. Вбивали цілий народ. Народ, який ніколи нікого не гнобив, зроду-віку займався хліборобством, мав лагідну душу, найзадушевнішу в світі пісню. Упродовж десятиліть Голодомор в радянській Україні замовчувався. Дослідження з цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні Голодомор 1932–1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, здійснений урядом СРСР шляхом організації штучного масового голоду, який призвів до багатомільйонних людських жертв у сільській місцевості на території Української РСР. У листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932–1933 років геноцидом українського народу.

У День пам’яті жертв голодоморів українців традиційно закликають вшанувати заморених голодом хвилиною мовчання чи молитвою, запалити свічку-пам’яті на вікнах або біля меморіалів Голодомору та відвідати поминальне богослужіння згадуючи вбитих комуністичним тоталітарним режимом людей.

Голодомор – вікова трагедія української нації. Про неї повинен знати весь світ, нинішні і прийдешні покоління.

Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього. Українці вижили і не забули. Ми існуємо і пам’ятаємо. Ми існуємо, бо пам’ятаємо. Ця пам’ять – наш реванш за мільйони вбитих. Вона робить нас сильнішими, бо в пам’яті вони оживають і стають поруч з нами у нинішній боротьбі. Нація, яка єдналася в хвилини вшанування померлих із голоду в минулому, об’єдналася, аби захистити своє майбутнє, і створила потужну армію. Скорбота за вбитими предками нині дає сили захищати себе і нащадків.

У суботу 25 листопада схилімо голови і запалімо свічки пам’яті за тими, хто загинув голодною смертю, ставши жертвами репресій тоталітарного режиму. Нехай святі вогники зігріють душі невинних жертв Голодомору. Це світло очищення задля нашого майбутнього. Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди, бо жива пам’ять у наших серцях…