Година мужності "Ми пам’ятаємо, хто в лиху добу, в броні важкій віддав останні сили"

    Гуде подзвін І не дає спокою людській пам'яті. Бо хіба можна забути

найдорожчу тобі людину - батька чи дідуся, хіба не промайне спогад про друга чи далекого родича, всіх, хто не повернувся з війни!

Доки світанками сонце стає,

           А на калині зозуля кує

 - Пам’ять людська не забуде вовік,

Мук закатованих попелу крик.

    79 років минуло відтоді, як Україну було визволено від німецько - фашистських загарбників. 

Та мужність, відвагу, терпіння, волю, які виявили воїни ВВ та зараз, ті величезні жертви,

незабутні втрати, що причиняє нам війна, забути неможливо.

    Пам’ять про велику війну і Велику Перемогу веде нас. Вона живе в нас генетично, бо перейшла нам у спадок, як колір очей і риси обличчя переходять від батьків дітям і онукам.

Визволення України від німецьких окупантів ввібрало в себе два найсильніших людських почуття: невимовну тугу про тих, хто вже ніколи не повернеться з бою і радість за

величний дар від воїнів-визволителів - мирне життя для теперішніх і прийдешніх поколінь. Магічну силу має слово «МИР»! Безмежні крила має наша уява, наша мрія, наша воля до миру: їй не дасть заснути пам'ять, завжди жива і немеркнуча.

    Ми пам'ятаємо вас. І через гони літ Ми будемо за вас свій отчий край любити І на землі своїй лишати добрий слід. Ніхто не зупинить історії хід. Будує свій дім Україна. І стверджує нині і захід, і схід, що ми є велика родина. Любіть Україну, вона в нас одна, Другої немає й не буде, Любіть Україну, як матір, щодня, тоді вона й нас не забуде.

Любіть Україну, всім серцем любіть. Священну матір – Україну. Як предки великі її бороніть. Кохайте її до загину.